Як подолати поразку на творчому шляху?

Завершуємо огляд книги Вілла Ґомперца «Думай як митець».

Письменник, чий роман був відхилений видавництвами десятки разів, художник, чергова виставка якого пройшла непоміченою, підприємець, чий бізнес розвалився, до того ж вже не вперше… Усі вони проходять через поразку. 

Відчуття поразки — це підводний камінь на творчому шляху, через який багато митців сходять із дистанції. В одному з розділів своєї книги «Думай як митець» Вілл Ґомперц досліджує поняття поразки в контексті творчості та розглядає її як один зі складників процесу творення.

Провалу як такого не існує, бо досконалість є недосяжною і від початку всі твори певним чином приречені. Ставитися до життя як до лабораторії — радить мистецтвознавець усім, хто займається творчістю. Він зокрема нагадує, як паризький Салон багато років відмовлявся приймати картини Моне, Мане та Сезанна, проте ті не припинили писати й зрештою зробили вагомий внесок у сучасне мистецтво.

Проте що робити розчарованому художнику, поету чи бізнесмену, коли черговий проєкт «прогорів»? Насамперед припинити рухатися в тому ж напрямку й переосмислити.

«Коли щось не вдалося з першого разу, не варто знову робити те саме. Бо знову не вдасться. Натомість подумай, оціни, виправ, модифікуй, — а тоді спробуй знову», — радить мистецтвознавець. Він наголошує, що для багатьох творчих людей успіх став можливим саме завдяки «плану Б».

Якщо поглянути на поразку під таким кутом, то вона видається навіть корисною, адже змушує переоцінити попередню діяльність та штовхає на шлях необхідних змін.

Єдине, що важливо у процесі творчих трансформацій, — це «спромогтися відрізнити елементи попереднього досвіду, які слід зберегти, від тих, яких краще позбутися», наголошує Вілл Ґомперц. Проілюструємо на прикладі творчості англійської художниці Бріджет Райлі.

Одна з найяскравіших представниць оп-арту Райлі ще в підлітковому віці проявила себе як обдарований живописець. Вона захоплювалася імпресіоністами та любила експериментувати з кольорами. У своїх абстрактних роботах художниця досліджувала колір, форму, світло та взаємозв’язок між ними. Однак якщо сьогодні ви пошукаєте інформацію про творчість Бріджит Райлі, то дізнаєтеся, що понад усе вона відома своїми… чорно-білими роботами. 

Щоб знайти свій голос у художньому мистецтві, мисткині довелося на певний час відмовитися від кольору, тобто використовувати лише чорний, білий та зрідка сірий. Переломною в її творчості стала картина «Поцілунок», яку художниця написала під час депресії та розриву стосунків. Нею вона висловила нерівний характер просторових і людських відносин. За наступні 6 років Бріджет Райлі створила свої найвідоміші чорно-білі абстрактні зображення.

Пошуки вираження особистого ставлення до світу за допомогою індивідуальної техніки та стилю є не тим, «що набувається швидко й легко». Тому особистостям, які прагнуть знайти свій голос у мистецтві, варто набратися терпіння й працювати.

Часто успішні проєкти спираються насамперед на ґрунтовний попередній досвід їхніх творців. Історія Девіда Оґілві, на перший погляд, має мало спільного із рекламним бізнесом, але виглядає як успішна реалізація «плану Б». 

Свого часу Оґілві покинув Оксфордський університет, переїхав до Парижа та працював на кухні готелю. Потім повернувся в Шотландію, де підробляв комівояжером, а пізніше відбув до Америки та зайнявся дослідами із відомим соціологом Джорджем Ґеллапом. Під час Другої світової війни майбутній рекламіст працював на британську розвідку, а потім став фермером…

Успіх прийшов до Девіда Оґілві, коли він, не маючи ні клієнтів, ні серйозного капіталу, відкрив рекламну агенцію на Мангеттені, що згодом стала найпопулярнішою в місті. На цей проєкт у нього було лише 6 тисяч доларів, а ще — неабиякий досвід за плечима. Однак завдяки соціології Оґілві навчився віддавати перевагу дослідницьким методам та орієнтуватися на реальність, робота комівояжера навчила його спілкування, до того ж він не з чуток знав, що таке сумлінно працювати. Строкатий досвід добре вписався у рекламну сферу, а Девіда Оґілві сьогодні вважають «батьком реклами».

У минулому Оґілві не було поразок, а лише «зупинки для перепочинку». Його унікальність сформувалася за двадцять років так званих поразок, коли він стрибав з роботи на роботу, — вважає Вілл Ґомперц, спонукаючи взагалі переосмислити поняття поразки. 

У книзі «Думай як митець» Вілл Ґомперц вивів добірку правил, які допомагають творити за будь-яких обставин та долати перепони на цьому шляху.

Цей твір — корисна знахідка для всіх, хто цікавиться питаннями творчості, креативного мислення, творчого розчарування, продукування ідей тощо. Він однозначно буде цікавий психологам, які працюють із людьми творчих професій й досліджують психологічні аспекти творчості.

У статті використані фотографії з джерел: bridget-riley.publications.britishart.yale.edu.