Злиття з роботою

Як бізнес-психолог я працюю зі співробітниками різних рівнів — від звичайних фахівців до керівників відділів. Є тенденція, що об'єднує усіх цих людей, — це цілковита відданість роботі. Здавалося б, що в цьому поганого? 

Навпаки, добре, коли працівник відданий справі та залучений у діяльність компанії. Проте, крім залученості в роботу, цих людей об'єднують відчуття знецінення, стан «білки в колесі» й нерідко професійне вигорання. У чому причини? Розберемося нижче.

Ключовою проблемою вищепереліченого є певне злиття з роботою. Психіка кожного з нас проєктує на роботу материнську фігуру. Причини намагання злитися з «мамою» у всіх будуть різними, залежно від досвіду й отриманих травм. У цій статті я розповім про найпоширеніші з них, а пізніше — про варіанти їх вирішення.

Однією з основних причин злиття з роботою є прагнення до самореалізації через роботу. Багато людей ставлять перед собою високі цілі й відчувають, що потрібно безперервно працювати, щоб досягти їх. Це поступово призводить до втрати балансу: межі між роботою та особистим життям стираються, і людина не може визначити, де закінчується одне й починається інше.

Деякі колеги-психологи вважають, що досягнути балансу роботи й особистого життя неможливо. Якщо людина працює «на своєму місці», межа між справою життя та самим життям розмивається. Я з цим погоджуюсь і не погоджуюсь одночасно. Адже більшість працівників компаній не займаються справою свого життя (хоча це, на мій погляд, має бути однією з основних цілей), тому «перекіс» у бік роботи для таких людей буде ресурсозатратнішим.

У цьому контексті гостро стоїть питання самоідентифікації через професійну діяльність. Люди, які постійно працюють, ледве можуть відповісти на просте запитання: «Хто я без роботи?». Мовою аналітичної психології цей феномен називають «захопленням персони»: коли персона, наприклад «успішного менеджера», захоплює его. У таких випадках людина начебто забуває про те, що вона ще хтось, крім успішного менеджера. Замість того, щоб «вдягати» цей «костюм» лише на 8 годин на день, вона залишається в ньому весь час, забуваючи про інші ролі (друга/нероби/чоловіка).

Інша поширена причина злиття з роботою — тиск з боку компанії. У сучасних корпоративних структурах працівники часто піддаються постійному тиску щодо підтримання доступності та тривалих робочих годин. Це створює відчуття, ніби робота без вихідних: вона всепоглинуща й неможливо визначити, коли закінчується.

Третя причина злиття з роботою — неспроможність встановити психологічні кордони між роботою та особистим життям. Звичайно, ця проблема — показник слабких особистих кордонів (такі люди стикаються з порушеннями власних кордонів і в інших сферах життя). Яскравим симптомом є неможливість провести межу між роботою та особистим часом навіть у власній голові. Коли робочий день офіційно закінчено, людині складно відключитися у думках від робочих проблем. Навіть якщо хочеться відпочити — не виходить. Ситуація ускладнюється, якщо працівник взагалі не знає, як відпочивати й знаходити час для себе.

Усе вищеперераховане призводить до хронічної втоми від роботи, зниження здатності до зосередження та уважності, що спричиняє падіння ефективності й погіршення результатів працівників. Виходить замкнене коло: людина докладає максимум зусиль до праці, але на виході отримує низькі результати й опиняється наодинці з почуттям невдячності, знецінення і безвиході. Цей процес можна порівняти з рухом донизу по спіралі: чим далі — тим складніше.

Зрештою, загрузнувши в роботі, не маючи успіхів і значних результатів, з крайньою втомою і відчуттям, ніби твої старання не оцінюються належним чином, багато хто доходить до робочого вигорання та втрачає будь-який сенс у професійній діяльності.

У наступній статті я розповім, як визначити співробітників у стані злиття з роботою та як запобігти як запобігти вигоранню.