Як порозумітися з батьками?

Ліндсі К. Гібсон. Дорослі діти емоційно незрілих батьків: як навчитися цінувати себе й налагодити стосунки з батьками. Нижній Новгород: Видавництво Олени Терещенкової, 2018 — 276 с.

«Я багато років думала, що зі мною щось не те. Після прочитання книги Ліндсі Гібсон зрозуміла: «щось не те» було з моїми батьками». Так починається відгук про бестселер Ліндсі Гібсон на одному з читацьких форумів.

«Дорослі діти емоційно незрілих батьків» — це революційна книга про деструктивні стосунки в сім'ях, у яких внутрішньо незрілі батьки не в змозі забезпечити дітям здоровий психологічний розвиток. 

Клінічна психологиня, докторка психологічних наук Ліндсі Гібсон спирається на багаторічний досвід роботи з пацієнтами. Вона не лише аналізує проблеми, з якими стикаються діти з таких сімей, а й підкріплює це безліччю кейсів із практики.

Основна ідея книги — у тому, що батьки, які не досягли емоційної зрілості, не здатні виростити зрілих дітей. Такі батьки часто діють імпульсивно, не вміють розпізнавати та регулювати власні емоції, а також ігнорують емоційні потреби дитини. 

Гібсон виділяє чотири типи емоційно незрілих батьків — емоційні, одержимі, пасивні та ті, що відштовхують, — і показує, як їхня поведінка впливає на долю дітей.

Серед основних рис емоційно незрілих батьків можна виділити:

• Ригідність мислення (нездатність поглянути на щось по-іншому: «є лише одна правильна думка — моя»).
• Егоцентризм (невміння слухати та враховувати почуття інших).
• Низька стресостійкість (спалахи емоцій, істерики, звинувачення оточення).
• Нетерпимість до розбіжностей (ригідні установки, відмови від альтернативних рішень).

Батьківство — це важка емоційна праця, що вимагає розуміння потреб дитини. Зрілі батьки, як правило, намагаються зрозуміти емоції сина чи доньки та знайти ресурс, щоб закрити потреби дитини. Незрілі, навпаки, не лише не закривають емоційних потреб дітей, а й нерідко намагаються закривати власні коштом дітей. 

Емоційно незрілі батьки, наприклад, часто дратуються, кричать на дітей, замість того щоб зрозуміти й підтримати. Подібна поведінка з боку значущих дорослих формує в дитини деструктивні моделі взаємодії зі світом. Діти внутрішньо незрілих батьків часто страждають від глибокої самотності, низької самооцінки, проблем у стосунках з оточенням та мають труднощі з самовираженням. Навіть найбільш «успішні» з них глибоко в душі — нещасні.

Прочитавши відгуки на форумах, у яких міститься чимало звинувачень у бік батьків та емоційного болю, хочу звернути увагу на наступне. 

Емоційно незрілий батько чи мати — це не тільки та «холодна бездушна людина», яка постійно сварила та критикувала в дитинстві, не даючи жодної підтримки, тепла й обіймів. Це також людина, яка не отримала турботи й підтримки у власному дитинстві, тому вона не може цього дати. Глибоко всередині такий батько чи мати — самі діти, неготові до емоційної праці.

Фізичне дорослішання і народження дітей не роблять людей емоційно зрілими. Вони часто входять у батьківство з величезним багажем травм і невирішених внутрішніх проблем. Невміння давати тепло й любов, серйозна нестача емпатії, самоконтролю і розуміння почуттів власних дітей робить їхнє батьківство складним і обтяжливим.

Як діти намагаються компенсувати емоційну незрілість батьків? Ліндсі Гібсон вказує на два стилі адаптації до життя. Шлях, яким піде дитина, більшою мірою залежить від її особистості та психологічної конституції, ніж від усвідомленого вибору.

Екстраналізатори — діти, які намагаються привернути увагу через протестну поведінку, конфлікти й навіть асоціальні вчинки. Часто діють імпульсивно, викликають гнів оточення та критику вчителів. Звісно, у такий спосіб дитина вимагає уваги, якої не отримує в колі близьких. 

Екстраналізатори схильні звинувачувати світ у своїх невдачах і рідко вчаться на помилках. Така людина часто відкидає реальність і підлаштовується під емоційну самотність. Надалі вони нерідко йдуть з дому та не підтримують близьких стосунків із батьками. 

Інтерналізатори — ці діти вчаться придушувати свої почуття, ставати «зручними» для інших і відповідати очікуванням. Вони рано дорослішають і беруть на себе багато відповідальності. Така дитина буде сповна піклуватися про батьків і закривати їхні потреби.

Приреченість дитини-інтерналізатора в тому, що вона не живе своїм життям. Часто намагається всіма силами заслужити любов батьків, проте ті все одно знайдуть привід покритикувати її.

Ліндсі Гібсон пропонує дієві способи роботи для переосмислення дитячих травм. Один із ключових меседжів — ідея про те, що людина не зобов'язана повторювати помилки батьків і може вибудувати своє життя інакше. Це особливо важливо для тих, хто боїться стати копією своїх батьків і відчуває внутрішній конфлікт через те, що підсвідомо відтворює знайомі моделі поведінки.

Гібсон також зачіпає питання, чому багато людей у дорослому віці продовжують прагнути визнання і любові з боку батьків, хоча ті, скоріше за все, ніколи не зможуть їм цього дати. Книга допомагає усвідомити це замкнене коло та пропонує шляхи до емоційного зцілення. 

Авторка вчить, як перестати сподіватися, що батьки зміняться, і натомість зосередитися на власному добробуті. Це дає змогу багатьом людям нарешті звільнитися від вантажу минулого й почати будувати своє життя, не оглядаючись на недоотримані в дитинстві любов і підтримку.

Книга «Дорослі діти емоційно незрілих батьків» стане хорошим джерелом інформації для психологів, коучів і всіх, хто хоче глибше зрозуміти механізми формування особистості.

З іншого боку, це не лише психологічна література, а практичний посібник із самопізнання та емоційного зростання. Авторка пропонує вправи, які допоможуть читачам розібратися у своїх емоціях, усвідомити дитячі травми та виробити стратегії здорової взаємодії зі світом.

Книга Ліндсі Гібсон може стати важливим кроком на шляху до внутрішнього зцілення, дозволяючи кожному відчути себе впевненішою, вільнішою та емоційно зрілішою людиною.