Коли йдеться про проблеми із сепарацією, ми насамперед згадуємо про дитячо-батьківські стосунки. Однак несепарованість має вплив не лише на стосунки між батьками та дітьми, а й з партнерами, речами, грошима та іншими об'єктами в житті дорослої людини.

У цій статті розглянемо труднощі сепарації, коли в житті дитини було недостатньо матері. Якщо її було забагато, ситуація більш очевидна: мати порушувала кордони малюка, постійно висловлювала свою думку, не дозволяючи дитині сформувати власну. Психологічні наслідки надмірної опіки відомі — несамостійність, інфантильність, нереалізованість у дорослому житті та інше.

Однак що відбувається, якщо мами в дитинстві було недостатньо? Як це впливає на формування особистості? Чому такі діти теж виростають несепарованими? 

Спостерігаючи, як формується психіка дитини від народження до 3-4 років, психологи помітили: коли малюк дивиться на маму, йому важливо, щоб мама також на нього дивилася. Це перший контакт, і він триває якийсь час. Потім настає момент, коли дитина відводить очі: їй досить, вона наїлася і хоче побути наодинці.

Що в цей момент може піти не так? 

1. Дитина відводить очі, проте мама все одно подовжує контакт: підходить до малюка, нав'язується, і йому ніби нікуди сховатися. Це випадок, коли мами занадто багато.

2. Мама відводить погляд перша: дитина ще не наїлася, ще хоче контакту, проте мама вже пішла. У цьому випадку мами недостатньо. Коли вона йде, немовля судомно стежить за нею поглядом, ніби чіпляється. Так людина потім чіпляється за людей, речі, внутрішні стани в дорослому житті. 

Спостерігаючи за дітьми в дорослішому віці, психологи помітили наступне: дитина повзає, але озирається, чи є мама. Якщо мати на місці — малюк повзе далі, матері немає — він часто зупиняється, лякається і повертається у пошуках.

У першому випадку, коли улюблений об'єкт на місці, дитина знає, що може до нього повернутися, та спокійно продовжує повзти. У другому ж вона бачить, що об'єкта немає, і зупиняється, не йде в розвиток. Дитина тривожно обертається та шукає об'єкт, який вважає для себе центральним. Таким чином формується несепарованість, коли мами недостатньо. Сепаруватися можна лише від об'єкта, якого достатньо, тобто коли людина «наїлася».

Стан достатності — один із ключових для здорової психіки. Якщо він є, у людини не буде проблем у жодних стосунках: до неї приходитимуть гроші, вона не переїдатиме, все буде добре з партнером та близькими. Така людина здатна сепаруватися, тобто розділяти «я» та «інший». 

Якщо є недостатність, спостерігається чіпляння, несепарованість. Наприклад, жінка в тривожному стані не може наїстися, їй замало одного пончика, потрібен ще й ще. Або чоловік сказав їй, що сумує, але не згадав, що кохає. Жінці мало цього «сумує», вона хоче отримати більше.

Постійна недостатність — ознака того, що в цей момент психіка дорослої людини регресує до рівня малюка, якому колись не вистачило. Мама відвернулася від нього раніше, ніж він наївся. Недостатність створює несепарованість, неможливість від'єднатися — спершу від мами, а потім від партнера, їжі, тривоги та різних станів. 

Сепарація — ширше поняття, ніж просто сепарація від батьків. Це, по суті, сепарація від будь-якого негативного стану або поведінки. Наприклад, переїдання, шопоголізму, куріння... Залежність — теж несепарованість, чіпляння за щось, бо є відчуття недостатності всередині. Наше завдання як психологів — дати людині цей стан достатності.

По-перше, дотримуємося кордонів. У нас мають бути стабільні, зрозумілі межі стосунків. Коли і як відбуваються сесії, яка оплата, час початку та завершення — ці зовнішні домовленості дають відчуття психічної стабільності та вкорінюють його в клієнті. Це про спокій і достатність.

Другий момент — ми передаємо відчуття достатності стосунками, які складаються між психологом і клієнтом. У терапії завжди виникають стосунки, які були у клієнта раніше, зокрема з мамою. Завдяки спостереженню за цими стосунками ми можемо трансформувати їхній первинний сценарій, матрицю, зокрема додати туди відчуття достатності. Коли це відчуття починає з'являтися, життя людини серйозно змінюється: зникають переїдання, залежності, чіпляння за когось або щось, тривоги та інше. Це один із центральних внутрішніх станів, який клієнт отримує в терапії.

Якщо вам знайоме відчуття недостатності (вона завжди породжує тривогу й чіпляння, бажання щось схопити) — це ознака, що всередині є острівки несепарованості. Важливо пропрацювати це в собі, а потім допомогти своїм клієнтам.