Архетипи Аніма й Анімус: альтернативний погляд

Чи були Аніма й Анімус єдиною енергією на початку? У юнгівській психології однозначної відповіді на це питання немає. Проте якщо зазирнути глибше, можна виявити цікаві закономірності в розвитку психіки, тіла й архетипних структур особистості.

Розглянемо ідею про те, що спочатку ці архетипи були єдині. Тоді процес індивідуації — це не тільки розвиток, а водночас і повернення до колишньої цілісності — возз'єднання із втраченим.

На найбільш ранніх етапах життя психіка ще не диференційована. Це простір потенціалу, де немає розділення. Можна припустити, що як єдина енергія Аніма й Анімус до поділу існували разом. Від початку ця психічна енергія була цілісною й містила обидва полюси — чоловіче й жіноче.

Цей погляд співзвучний фройдівській теорії вродженої бісексуальності, згідно з якою в кожній людині від початку закладено потенціал обох статей. Паралелі можна провести з ембріональним розвитком: на початкових стадіях будь-який людський організм несе в собі зачатки як чоловічих, так і жіночих структур. Пізніше один із векторів починає домінувати, а інший переходить у латентний стан.

Чи можливо розглядати цей момент розподілу не тільки як біологічну необхідність, але як втрату психічної цілісності — своєрідну первинну травму розділення?

Коли дитина починає розвивати свідомість, із глибин психіки підіймається певна енергія. Вона цілісна й неподільна за своєю природою, але під час виходу у свідомість проходить через відображення — немов потрапляє в дзеркало, встановлене під певним кутом. І залежно від кута та якості цього дзеркала у свідомості проявляється або Аніма, або Анімус.

Звісно, ця інтерпретація — метафорична. Я використовую метафору дзеркала й кута відображення як спосіб пояснити розділення цілісності.

Розділення виникає залежно від того, як уперше ця енергія відбивається у психіці. Саме «дзеркало» — це структура свідомості, сімейні та культурні контексти, через які психічна енергія вперше усвідомлює себе.

Це перша точка розщеплення, в якій виникає ілюзія розділеності. Психіка, стикаючись із собою, проєктує частину своєї цілісності в образ «іншого» — чоловічого або жіночого. Це не справжній поділ, а ефект відображення: одна й та сама енергія заломлюється та проєктується зовні залежно від умов — як світло, що проходить крізь призму. Цією призмою стають сім'я, стосунки зі значущими дорослими, культура. Під цим кутом первинна енергія може відбитися як «жіноча душа» — Аніма або як «внутрішній чоловік» — Анімус.

Далі в процесі дорослішання цей процес продовжує розгортатися: людина пристрасно закохується, прагне єдності, відчуває потяг до партнерів, у яких ніби «є щось своє». Це не тільки романтичний потяг, але й несвідома спроба відновити втрачену внутрішню цілісність.

Однак будь-яке дзеркало недосконале. Воно спотворює та відображає лише частину. Так виникає розщеплення: одна частина енергії залишається в тіні, інша захоплює свідомість. Психотерапія, стосунки та внутрішня робота дають можливість змінити бачення.

Ці ідеї перегукуються з юнгівською традицією, хоча у класичних авторів не зустрічається подібних формулювань.

Звернемо увагу на ідейно близькі підходи.

Джеймс Хіллман пише про різноманіття внутрішніх образів, відзначаючи, що ці фігури — не фіксовані субособистості, а відображення єдиної психічної енергії в різних ситуаціях. Архетипічні структури особистості мінливі, й те, як вони проявляються у психіці, залежить від умов — це нагадує метафору спотвореного дзеркала.

Марі-Луїза фон Франц зазначає, що проєкція — це спосіб, за допомогою якого психіка намагається побачити себе через іншого. Шлях до цілісності, на її думку, полягає в розпізнаванні цих відображень як внутрішніх аспектів власного Я.

У цьому контексті пригадується міфологічний мотив андрогіна — істоти, яка спочатку була цілісною, але потім виявилася розірваною на дві частини.

Отже, інтеграція чоловічого й жіночого начал у психіці — це не боротьба між полюсами, а шлях повернення до внутрішнього джерела.

Інна Лотоцька, психологиня, викладачка European Psychology School